Їй пророкували видатну кар’єру філософа, проте життя Едіт Штайн пішло іншим шляхом. Єврейка, яка втратила довіру до релігії в юності, вона повернула її знову в зрілому віці, стала щирою католичкою, а пізніше й монахинею-кармеліткою.
У монастирі Едіт отримала ім’я Тереза Бенедикта від Хреста. Під час Другої світової війни її заарештували нацисти й вбили в Освенцимі.
Детальніше про уродженку Вроцлава Едіт Штайн — святу Терезу Сілезьку, читайте в нашому матеріалі, на сайті wroclawanka.
Відмова від релігії та пошук істини
Едіт Штайн прийняла хрещення 1 січня 1922 р, у віці 30 років. На цей момент вона вже п’ять років була доктором філософії, пережила дві сімейні трагедії та професійну драму після відмови в габілітації.
Едіт походила з релігійної єврейської сім’ї, проте сама не сповідувала юдаїзм, втративши до нього інтерес ще у підлітковому віці. Релігійна криза в її житті сталася після того, як обидва її дядьки, по матері та батькові, один за одним покінчили життя самогубством через банкрутства, а старший брат публічно зрікся віри предків.
Живучи якийсь час у Гамбурзі, у будинку своєї сестри Ельзи та її чоловіка Макса (обидва були переконаними матеріалістами), вона свідомо і з власної волі перестала молитися. З того часу, за словами Едіт, її життя було відзначено “гріхом радикального атеїзму”.
При цьому душа дівчини відчайдушно жадала правди, а бажання пізнати істину стало потужною мотивацією для занять гуманітарними науками – психологією та філософією, де її особливо цікавив напрямок, який займався проблемами людської духовності.
Довгий шлях до Бога
На початку XX століття Едіт Штайн товаришувала з філософом Максом Шелером, який був її першим лектором – під час навчання у 1913 році. Він познайомив дівчину з “світом Бога” та базовими поняттями католицтва – святістю, смиренністю та каяттям.
Через роки вона зізналася, що вплив Шелера вийшов далеко за рамки філософії. Він відкрив для неї цілий “всесвіт”, про існування якого Едіт не підозрювала. Ця подія ще не привела її до віри, але створила передумови, які відіграли у майбутньому визначальну роль у її житті.
За словами Штайн, кайдани раціоналістичних забобонів, що оточували її з раннього дитинства, раптом впали, і перед нею постав світ нової віри, у якій жили люди, що викликали в Едіт захоплення. І від цього не можна було відмахнутися. З того часу віра стала насінням, посадженим у її душу, що очікувало зручного моменту, щоб прорости та принести чудові плоди.
Починаючи з 1916 року, Едіт Штайн відчула “бажання пізнати Бога”, але попереду на неї чекали нові випробування
Під час навчання в університеті, серед найближчих друзів дівчини були — протестантка Ядвіга Конрад-Мартіус та подружжя Рейнах. Вже під час першої зустрічі з останніми, Адольф Рейнах підкорив Штайн “самовідданою добротою серця”. І коли він загинув на фронті (Едіт у цей час працювала в польовому шпиталі), у світогляді молодої вченої стався серйозний психологічний перелом.
Вдова Ганна Рейнах попросила її упорядкувати наукові роботи чоловіка. Спілкуючись з Ганною, Едіт не могла не захопитися її духовною силою, умиротворенням та безтурботністю в такий трагічний момент. Саме тоді вона зрозуміла, що смерть, яка для неї була найбільшою катастрофою і кінцем всього, для християнки Ганни Рейнах була лише перехідним етапом на шляху до Бога.
Пізніше Штайн описала цей випадок як “першу зустріч з Ісусом”. Життєва позиція молодої вдови стала для Едіт “незаперечним доказом істинності християнської релігії”. Вона зізнавалася, що в той самий момент “її невіра зруйнувалася… і засяяв Христос, а сама Церква опинилася на відстані витягнутої руки”.
Перехід у католицтво
Однак, як виявилося, “посіяне насіння віри” мало спочатку в ній “померти”. У цей час поглибилася її духовна криза. Штайн відмовили в габілітації, і її подальша професійна кар’єра опинилася під питанням. Однак у ній вже відбулися серйозні внутрішні зміни, які майбутня свята характеризувала як “благодать Божу”. Вона продовжувала пошук істини й поступово прийшла до розуміння, що той “хто шукає істину, шукає Бога, навіть якщо він цього і не усвідомлює”. При цьому Бог все ще чекав її волевиявлення і свідомого відгуку. Це мало статися і сталося — після “ночі” внутрішньої кризи для Едіт настав новий “день”.
Остаточний перелом у її свідомості стався влітку 1921 року. Тоді Едіт Штайн гостювала в Бергцаберні, в будинку своєї найкращої подруги Ядвіги Конрад-Мартіус. Остання ненадовго поїхала з чоловіком, а Едіт почала порпатись у книжковій шафі. Погляд її раптом упав на товсту книгу “Житіє св. Терези Авільської”, написану нею особисто. Едіт відкрила роботу і була настільки зачарована тим, що знайшла в ній, що читала всю ніч, доки не закінчила. Так, свята Тереза “привела” Едіт Штайн до Христа.
Приблизно в той же час їй потрапила до рук ще одна книга – “Духовні практики” Ігнатія Лойоли. Спочатку вона зацікавилася порадами святого як психолог, але, заглибившись у читання, вирішила, що їх потрібно застосовувати на практиці. Спираючись на його рекомендації, вона почала 30-денний ретрит, закінчивши який остаточно вирішила перейти в католицтво.
У вересні 1921 року Едіта поїхала до Вроцлава, повідомила своїй сестрі Ерні, що збирається стати католичкою, і попросила її “підготувати” до цього матір.
За спогадами Ерні, це було одне з найважчих випробувань у її житті, оскільки для їхньої матері, справжньої юдейки, прийняття її дочкою іншої релігії було жорстоким ударом та відступництвом. Проте згодом рідні Штайн прийняли важке, але справедливе рішення — довіритися в цьому питанні внутрішньому переконанню Едіт.
Тереза Бенедикта від Хреста
1 січня 1922 року Едіт Штайн хрестилася, а 2 лютого, на свято Введення до храму Пресвятої Богородиці — у каплиці архієрейського будинку в Шпеєрі, прийняла обряд миропомазання.
Вибір імені Тереза при хрещенні був даниною тій, через кого вона прийшла до Христа, — св. Терезі Авільській, яку вона все життя шанувала. У своїх богословських працях Штайн писала, що вплив св. Терези не обмежується Церквою, але й торкається тих, хто далекий від неї:
“Сила її виразів, правдивість та природність опису відкривають серця та привносять у них Боже життя. Кількість тих, кому вона зобов’язана шляхом до світла, відкриється лише на Страшному Суді”.
Відразу після хрещення Едіт Штайн збиралася приєднатися до так званих “босих” кармеліток, але духовні наставники відговорили її. Вони просили її служити Богу, використовуючи свої неабиякі розумові здібності. Однак Едіт Штайн так і не повернулася до світського життя та наукової роботи, а почала викладати у навчальному закладі ім. св. Мадлен, яким опікувалися сестри-домініканки в Шпеєрі.
У 1932 році Штайн стала доцентом Німецького інституту наукової педагогіки в Мюнстері. Однак пропрацювавши рік в інституті, вона приєдналася до черниць-кармеліток, отримавши ім’я Тереза Бенедикта від Хреста. 21 квітня 1938 року Тереза Бенедикта дала вічні обітниці. Незабаром до Ордену кармеліток вступила і її сестра Роза.
Мученицька смерть та канонізація
У зв’язку з гоніннями на євреїв у Німеччині, що посилювалися, Едіт перевели в один з монастирів у Нідерландах. Однак скоро і цю країну окупували нацисти.
Її затримали 2 серпня 1942 р. під час масових арештів католиків-євреїв. Востаннє Штайн бачили на вокзалі у Вроцлаві, 7 серпня. А 9 серпня її разом із сестрою Розою та іншими ув’язненими євреями отруїли газом в Освенцимі.
Едіт Штайн була зарахована до блаженних у 1987 році, а канонізована в 1998 році. Вона залишила по собі безліч творів надзвичайно глибокої духовності.
