Як у Вроцлаві святкували Різдво у ХХ столітті

У минулому Святвечір відкривав сонячний рік та передував одному з найбільших християнських свят, саме з цим днем було повʼязано більшість різдвяних традицій та обрядів. У цій статті на wroclawanka.eu розкажемо про декілька з них, яких дотримувалися мешканці Вроцлава у ХХ столітті.

Прикрашання ялинки

У ХХ столітті вже у більшості польських домівках ставили та прикрашали ялинку. Але у деяких родинах продовжували наслідувати старі традиції. У селах часто за давнішнім звичаєм розкладали по кутах хати снопи жита. А десь підвішували під стелю полазничку — перевернуту догори дриґом верхівку ялинки, прикрашену яблуками, цукерками, горіхами та соломʼяними прикрасами. Ще одна варіація полазнички — обруч для сита, який оздоблювався ялинковими гілками. Його також прикрашали та виходив великий різдвяний вінок. 

Традиція підвішувати полазничку прийшла з Німеччини. Ялинка символізувала райське дерево, на якому обовʼязково серед солодощів мали бути яблука — символ первородного гріха.

Але ближче до другої половини ХХ століття полазнички майже зникли з осель жителів Вроцлава. Ялинка перемістилася зі стелі на підлогу. Серед прикрас, як і раніше, переважали солодощі та різні смаколики, зривати які з ялинки дозволялося лише після Різдва. 

Традиції Святвечора

Різдво у Вроцлаві завжди було найважливішим святом після Великодня. Але більшість традицій повʼязана зі Святвечором. Серед них у ХХ столітті були найпоширеніші наступні:

• 24 грудня вся родина прокидалася дуже рано. Весь день всі постійно придивлялися до всіляких дрібниць, звертали увагу на погоду, поведінку тварин, побутові дрібниці, адже вважалося «який Святвечір, такий і весь рік». Наприклад, якщо день безхмарний, то й надалі сонечко буде часто радувати, багато яєць знесли кури — рік обіцяє бути щедрим, розлилася вода — буде багато сліз тощо. Батьки дітям казали зранку: «Памʼятайте, хто побʼється на Святвечір, той буде битим весь рік». Тому зазвичай свято проходило у мирі та злагоді, всі боялися накликати біду.
• Бажано було, щоб у Святвечір першим до хати завітав чоловік. Якщо ж загляне спершу жінка, не буде удачі у новому році.
• Вірили, що перед Різдвом вдома збираються всі душі померлих пращурів. Тож не можна було ні в якому разі їх поранити. Суворо заборонялося використовувати гострі предмети: шити, прясти, різати тощо. Також на весь день залишали відкритими всі внутрішні двері та знімали всі замки, а стіл сервірували з урахуванням ще одного додаткового таємничого гостя — ставили окремо пусту тарілку та клали поруч прилади. Все це робилося для того, щоб душі знали, що їх тут чекають. Перед тим як сісти, приговорювали: «Посунься, душечко!». Але важливо було й провести гостей, щоб вони не залишилися та не робили біди протягом року. Тому після Святвечора духів просили покинути домівку.
• Весь день всі постилися та готувалися до вечері. При виборі страв віддавали перевагу тим, які потребують використання дрібних та сипучих продуктів (крупа, мак, горох, квасоля), бо вони мали забезпечити достаток в родині.
• На стіл спочатку накладали сіно, а потім накривали його скатертиною. Це символізувало стаєнку, в якій народився Ісус. Після вечері кожен наосліп діставав одну соломинку і дивився: якщо попалася гарна з колоском — буде вдача та добробут, якщо ж суха чи зламана — треба чекати на погані новини у новому році.
• Не обходилось й без ворожінь на кохання. Дівчата рахували гілки в паркані (якщо парна кількість, знайдуть пару собі), слухали, з якої сторони гавкають собаки — звідти й наречений прийде, кидали черевичок у браму — якщо він падав носком до двору, заміж у цьому році дівчина не вийде.
• Подарунки — обовʼязковий елемент святкування Різдва. У Вроцлаві їх не шукають вранці під ялинкою, як у багатьох країнах. Поляки дарують подарунки один одному за святковим столом. Також у різдвяні свята заведено займатися благодійністю: жертвувати гроші на притулки та дитячі будинки, допомагати біженцям та всім знедоленим. 

Якою раніше була сільська архітектура Нижньої Сілезії — читайте у статті.

Колядування

Ще однією традицією, яка збереглася до ХХ століття у Польщі, було колядування, яке розпочиналося у Святвечір, а закінчувалося на Водохреща. 

На початку ХХ століття було дві основні групи колядників. Перша — діти, які ходили колядували за дрібні гроші та солодощі. Друга — старші хлопці, що приходили з музиками до молодих дівчат та співали особливу колядку, виказуючи тим самим свою симпатію. Якщо хлопець подобався дівчині, вона знімала з ялинки прикрасу та віддавала йому. Ближче до кінця ХХ століття ця традиція зникла. Але діти-колядники й досі можуть постукати до кожної польської оселі у Святвечір.

Вечеря на Святвечір

Після того як зійшла перша зірка родина збиралася за столом. Найстаріший член сімʼї розпочинав молитву, потім до нього долучалися всі інші за старшинством. Магія чисел також відігравала певну роль. Бажано було, щоб за столом зібралася парна кількість людей, а ось страв, навпаки, повинно було бути стільки, щоб одна залишалася без пари. У різних регіонах Польщі були свої вимоги до кількості страв. Десь було 7, десь 9 чи 11. Але вже з другої половини ХХ століття ці традиції почали відходити у минуле. Майже у всіх регіонах Польщі на Святвечір почали готувати 12 страв.

З поваги до плодів землі та на знак вдячності прийнято було скуштувати всі страви, що були на столі. Важливий атрибут вечері 24 грудня у Польщі — облатки — тонкі листки прісного тіста, часто з тисненими християнськими малюнками. Кожен учасник вечері отримує свою облатку та ділиться нею з усіма присутніми, супроводжуючи передачу кожного шматочка побажаннями. Ця традиція взяла свій початок від ламання хліба на Таємній вечері.

Традиційний Святвечір у Вроцлаві у ХХ столітті був вегетаріанським. Мʼясних страв на столі не було, деякі господарі готували рибу, але скоріше як виняток і тільки в тому випадку, якщо господар спіймав рибу власноруч. Тваринний жир також при готуванні не використовували, пательню змащували лляною олією. Зазвичай на столі було багато страв з грибами, квасолею та капустою: супи, пісні голубці, вареники, пиріжки, оладки та пампушки. У бідних сімʼях часто готували цимбали — дріжджове тісто з пасерованою цибулею.

До кінця вечері всі сиділи за столом, вставати було не можна, також не бажано було відкладати ложку, доки не скуштував всі страви. Після закінчення трапези їжу не прибирали, залишали для предків. 

Найбільше чекали закінчення святкової вечері діти, адже у кінці на стіл ставили тарілки з випічкою: калачами, маківниками, медівниками та пряниками. Особливо полюбляли дітлахи медівники — медові пряники. Справжні медівники готувалися з ароматним медом й спеціями без додавання розпушувача та повинні були дозрівати три тижні. Взимку було мало яєць та молока, тож господині випікали смаколики нечасто. Тому Святвечора всі чекали з нетерпінням. 

Святкування Різдва

25 грудня також проводили у колі близьких родичів. На велике свято не прийнято було працювати та готувати. Їли ті ж страви, що й напередодні. Але в цей день вже не обовʼязково було сидіти весь день вдома. У Вроцлаві на Різдво на головній площі завжди збиралося багато людей на святковому ярмарку, виступав вертеп та співали колядники. 

Покровителем другого дня Різдва є святий Стефан —  перший мученик за християнську віру, якого побили камінням за проповідь в Єрусалимі. В цей день селяни зазвичай освячували овес, щоб був добрий врожай наступного року. Звертали увагу й на погоду, бо вірили, що яка погода на Стефана, така буде й у лютому. 

Сьогодні святкування Святвечора та Різдва у Вроцлаві дещо відрізняється від старих традицій. Сіно на стіл майже ніхто не кладе та з духами не говорять. Але все ж таки багатьох обрядів вроцлавʼяни дотримуються: моляться, постяться, готують традиційні страви, обмінюються подарунками та збираються під різдвяною ялинкою у теплому сімейному колі.

Статтю про те як Вроцлав отримав титул європейської культурної столиці — читайте за посиланням.