Одна з найкращих гімалайських альпіністок в історії цього спорту, яка взяла 8 “вісімтисячників”, вона завжди дивилася на поставлену перед собою мету, як на ще один не підкорений пік.
У цій статті, на сайті wroclawanka, ми розповімо про уродженку Вроцлава — Ванду Руткевич, яка побувала на найвищих вершинах планети та вважала пристрасть до гір “невиліковною” хворобою.
Чоловіки як зразок для наслідування
Ванда Руткевич народилася у Плунзі (сучасна Литва), 4 лютого, 1943 року. Після війни її родина переїхала до Польщі та назавжди оселилася у Вроцлаві. Мати Ванди, Марія була домогосподаркою. Батько, Збігнєв Блашкевич був людиною різнобічною. Інженер за фахом, він захоплювався дизайном, знав кілька іноземних мов, займався плаванням, дзюдо та добре стріляв. Саме батько з ранніх років формував характер дочки, яка успадкувала від нього залізну волю та цілеспрямованість.
Закінчивши Вроцлавський технологічний університет, Руткевич влаштувалася до Інституту автоматизації енергетичних систем, а за кілька років переїхала до Варшави, де працювала в Інституті математичних машин. Що стосується скелелазіння, то перед тим, як зайнятися ним, Ванда займалася легкою атлетикою, а потім багато років успішно грала у волейбол — у першій лізі, у команді “Гвардія” Вроцлав, і навіть входила до складу збірної Польщі.
Татри, Альпи та Гімалаї
У 1962 р. Руткевич, як член Вроцлавського високогірного клубу, потрапила на курси альпінізму, в Татрах. Тут гарна молода дівчина опинилася виключно у чоловічій компанії. Анджей Завада, керівник польських гімалайських експедицій, згадував, що спочатку ніхто не усвідомлював, що ця спокійна дівчина мала залізний характер, величезну силу волі та могла бути надзвичайно дисциплінованою. З перших днів тренувань вона ставила перед собою максимально високу мету, бажаючи не відставати від своїх сильніших за природою колег. А ще Ванда любила пригоди та була постійним генератором ідей та руху.
При цьому вона чітко усвідомлювала рівень ризику і часто повторювала: “Якщо я граю зі смертю, то, мабуть, так треба”.
Її перший партнер зі сходження і однокурсник Богдан Янковський згадував, що Ванда була добре підготовлена фізично, чого не можна сказати про її психіку. Однак вона подолала страх за допомогою природної впертості, рішучості та честолюбства, якостей, які були у неї в крові. А ще Руткевич була вкрай безкомпромісною та претендувала на лідерство у будь-якій команді. Пізніше колеги-альпіністи згадували, що їй завжди хотілося більшого і завжди було мало того, що в неї вже було.
Після тренувань у найвищих польських горах — Татрах, Ванда Руткевич опинилася в Альпах, де вона піднялася на Монблан, Ейгер та Маттерхорн. У 1970 році спортсменка здійснила сходження на пік Леніна, на Памірі, який став її першим “семитисячником”. А перш ніж зосередиться на Гімалаях, вона піднялася на східну опору стіни Троллрюгген (Стіна Тролей) у Норвегії та гору Ношак (7492 м) в афганському Гіндукуші.
Її єдине кохання
Ванда була симпатичною, усміхненою, легко заводила друзів, але серйозні стосунки з чоловіками у неї не складалися. У 1970 році вона вийшла заміж за Войцеха Руткевича, з яким незабаром розлучилася. У 1982 році вона повторно вийшла заміж за австрійського лікаря, Гельмута Шарфеттера. Однак цей шлюб теж швидко розпався.
Януш Онишкевич, політик і багаторічний президент Польської асоціації альпіністів, згадував, що для Ванди гори завжди були на першому місці, а все інше другорядним. Вона мала жорсткий, рішучий характер. Руткевич ніколи не йшла на поступки і не терпіла поблажливості, особливо з боку чоловіків. Доповнювала картину непростого характеру Ванди фанатична любов до гір, яку сама Руткевич називала невиліковною. Фактично, тільки гори мали для неї сенс, що, безумовно, не сприяло тихому сімейному життю.
Ванда також зізнавалася, що звикла до ризику і небезпеки, жила від однієї експедиції до іншої, а усі зароблені гроші витрачала на підготовку до чергової подорожі.
До речі, зазначимо, що численні закордонні знайомства Руткевич дозволяли їй без особливих проблем розв’язувати питання з фінансуванням своїх сходжень, на відміну від колег-альпіністів.
Перша полячка на Евересті
В 1975 Руткевич піднялася на Гашербрум III (КНР, Уйгурський автономний округ) і встановила рекорд в жіночому альпінізмі для Польщі — 7946 м. Однак піком її слави стало сходження на Еверест, 16 жовтня, 1978 року. Того дня у складі німецької експедиції Руткевич стала третьою жінкою в історії та першою в Європі, яка підкорила найвищу вершину у світі. І це був лише початок.
У той же день Кароль Войтила був обраний папою і, вже бувши Іваном Павлом II, звернувся до Руткевич під час свого візиту до Польщі: “Мабуть, це було бажанням Господа, щоб ми обоє піднялися так високо в один і той же день ”.
До речі, незадовго до початку експедиції до Гімалаїв, Руткевич не видали спортивну картку, бо в неї діагностували анемію. Ванда вирушила до Непалу на свій страх і ризик, із запасом ін’єкцій і, на щастя, зуміла подолати хворобу.
На запитання після повернення про чоловіків, учасників експедиції, вона відповіла, що не розраховувала на жодні поступки, і що її супутників, ймовірно, “дещо дратував той факт, що жінка здатна терпіти те, що молоді та сильні чоловіки ледве витримують”.
Після цього успіху вона стала надпопулярною у Польщі. Руткевич писала книги, давала інтерв’ю та регулярно з’являлася на телебаченні. Уся ця діяльність займала стільки часу, що їй навіть довелося взяти відпустку за власний кошт. Однак Руткевич була щаслива та вільна. Вона часто їздила за кордон, чим у “комуністичній” Польщі далеко не кожен міг похвалитися.
Гора Смерті
Перш ніж ступити на черговий восьмитисячник у липні 1985 року (Нанга Парба, в жіночій експедиції), вона довго боролася з наслідками відкритого перелому стегнової кістки, отриманого на Ельбрусі, у 1981 році. Тоді в неї врізався лижник, і вони разом впали на двісті метрів униз схилом. Під час реабілітації в Інсбруку Руткевич так інтенсивно тренувалася, що отримала повторний перелом.
У 1982 році, все ще не в кращій формі, вона очолила трагічну “жіночу” експедицію на К2, (Чогорі або Гора Смерті — друга за висотою вершина після Джомолунгми), під час якої загинула видатна польська альпіністка — Халіна Крюгер-Сирокомська.
Сама Руткевич дісталася базового табору на висоті 5000 метрів над рівнем моря, пересуваючись на милицях, з шиною на нозі та знеболювальними. У такому стані Ванда пройшла понад сто кілометрів. Незвичайне видовище альпіністки, що перетинає льодовик Балторо на милицях, добре запам’яталося місцевим перевізникам, які ще довго згадували “божевільну польку”.
У 1984 році Руткевич ще раз спробувала зійти на Чогорі. Їй це вдалося лише з третьої спроби. 23 червня 1986 року, у день її іменин, вона стала першою жінкою і першим поляком в історії, що піднявся на вершину К2, яка вважається найскладнішою горою у світі для сходження.
Протягом того сезону на Чогорі загинуло 13 людей, у тому числі й французька пара — подружжя Баррар, з якими Руткевич разом підіймалася. Ванда повернулася до базового табору, у сильну хуртовину, ледве жива й одна. Підкорення К2 стало ще одним величезним досягненням у її альпіністській кар’єрі.
Караван мрії
У другій половині 80-х Руткевич вже вважалася за професійну альпіністку, і мала власного агента. У рамках свого проєкту «Караван мрії» вона мала намір як перша жінка піднятися на всі 14 “вісімтисячників”, тобто на “Корону Гімалаїв” та Каракорум. У період з 1987 по 1991 рік їй вдалося здійснити сходження ще на 5: Шишапангму, Гашербрум II, Гашербрум I, Чо-Ойю та Аннапурну.
Так, Руткевич, крок за кроком, йшла до своєї мрії і через два роки цілком могла стояти на вершині дев’ятого восьмитисячника.
Ми вже ніколи не дізнаємося, що там сталося. Ванда безвісти зникла при спробі піднятися на вершину гори Канченджанг в Індії. Їй було сорок дев’ять років.
Востаннє Руткевич бачили 12 травня 1992 року, на висоті близько 8300 метрів над рівнем моря, вона планувала зробити окреме сходження.
Тіло “першої леді” гімалайського альпінізму так і не знайшли, а її мати до кінця своїх днів стверджувала, що дочка залишила цей світ заради духовного життя в одному з буддійських монастирів.
.
