Якщо вам колись випаде удача відвідати празький собор св. Віта, у його нижньому трифорії, поруч із бюстом імператора Люксембурзького Карла IV, ви побачите зображення його чотирьох дружин, дві з яких — Ганна Свидницька та Ельжбета Поморська, були правительками Священної Римської імперії.
У цій статті на сайті wroclawanka ми розповімо про коротке, але яскраве життя дочки герцога Свидницького Генріха II Пяста, Ганни, яка стала королевою, а потім і коронованою імператрицею Риму.
Сирота високого походження
Будемо відверті, сироти з дитячих років, і Ганна, і Ельжбета навряд чи привернули б увагу імператорського двору, якби не їхня близька спорідненість із правителями рівня Казимира Великого та Людовіка Угорського.
Ельжбета Поморська була онукою Казимира Великого, який виростив її з молодшим братом після смерті їхньої матері. Щодо Ганни Свидницької, вона була онукою Конегунди Локетківни, дочки польського короля Владислава Локетка, і після смерті своїх батьків опинилася при угорському дворі у Буді. Там вона здобула відповідну рівню осіб її кола освіту, навчилася манерам та поведінці.
До речі, у першій половині XIV ст., королівський двір у Буді вважався одним із найрозкішніших у Європі та відрізнявся чудовою школою етикету.
Загалом Ганна отримала тут усе, що могло стати в пригоді майбутній римській імператриці, після чого дорога у світ високої політики Середньовічної Європи була для неї відкрита.
Шлюб за розрахунком
Ключовою подією, яка наблизила Ганну до царської та імператорської корони, став договір 1350 р. про престолонаступництво, укладений її бездітним дядьком Болеком Малим з одним з наймогутніших правителів того часу, королем Богемії та Німеччини, Карлом Люксембурзьким. У Болека Малого були свої розрахунки на цю угоду, а ось Карл Люксембурзький, завдяки підписаному з дядьком Ганни документу, отримав можливість включити на законних підставах до своєї держави герцогства Свідниця та Явір.
Згідно з договором між Болеком Малим та правителем Богемії та Німеччини, одинадцятирічна Ганна була заручена із сином Карла, принцом Венцеславом. У документі також було сказано, що у разі смерті Болека та відсутності у нього прямих спадкоємців, його землі успадкують Ганна та її діти. Крім того, Болек пообіцяв привезти свою племінницю з Буди, щоб вона виховувалась при дворах Свидниці та Праги, де жив її наречений.
Зазначимо, що цей план так і не було втілено у життя. Болек з якихось причин не поспішав забирати дівчинку з Угорщини, а за кілька місяців помер дворічний Венцеслав, і договір втратив сенс.
Вийти заміж за…тестя
Після смерті єдиного спадкоємця короля Богемії та Німеччини майбутнє Ганни, яке вже здавалося певним, стало знову туманним. Однак незабаром ситуація прояснилася, причому несподіваним чином. У лютому 1353 р. Карл Люксембурзький, який нещодавно поховав свого єдиного спадкоємця, втратив і дружину. І вже за кілька тижнів після її смерті, заявив про своє бажання… одружитися з Ганною.
Весілля чотирнадцятирічної красуні княжни зі Свидниці з її тридцяти семирічним “тестем” відбулося в Буді, в травні 1353 р. На урочистій події було багато впливових європейських королів, родичів Ганни, а також численні князі та знатні особи з Венеції. Така величезна кількість титулованих гостей говорила про одне — Карл Люксембурзький взяв за дружину принцесу, гідну титулу королеви, навіть попри провінційний імідж династії Пястів. Важливу роль у відношенні до цього союзу відіграла і прекрасна освіта Ганни, і кревність Болека Малого з найавторитетнішими дворами Європи.
Заглядаючи вперед, скажемо, що цей шлюб виявився щасливим у всьому. Карл Люксембурзький мав непоказну зовнішність, але був людиною доброю за вдачею, і Ганна ніколи не страждала від його поганого характеру. Мало того, вона буквально з перших хвилин підкорила короля своїм розумом та красою, а народження спадкоємця, майбутнього короля Німеччини та Богемії Венцеслава IV, зробило її єдиною та коханою жінкою всесильного монарха.
Імператорська корона
28 липня 1353 року Ганна Свидницька стала законною королевою Богемії. Її коронував особисто архієпископ Праги Арношт Пардубицький. А в лютому 1354 р. під керівництвом архієпископа Кельна Вільгельма фон Геннепа, в Аахені, відбулося її помазання як правительки Богемії та Німеччини. Однак, як показав час, все лише починалося. Незабаром вона мала підкорити вершину, на якій ще ніколи не з’являлися представники роду Пястів.
У 1355 р. Ганна з величезним почтом з двох тисяч осіб вирушила до Італії, до чоловіка, який чекав її в Авіньйоні. Там подружжя мало коронуватися як імператор і імператриця Священної Римської імперії. Церемонія відбулася у Великодню Неділю, 5 квітня. Коронація, на якій були присутні легати Папи Римського Інокентія VI, і за якою спостерігав натовп знаті та городян, розпочалося з проходження Карла у супроводі дворян, лицарів та духовенства до замку св. Ангела. Перед церквою Санта-Марія-ін-Туррі короля зустрів кардинал П’єр де Коломб’є, який провів його у базиліку св. Петра. Там майбутній імператор присягнув захищати папу та церкву і, лежачи ниць, довго молився біля труни св. Апостола Петра.
Потім вінценосне подружжя підійшло до вівтаря, де кардинал помазав їх святим єлеєм. А коли вони посідали на престоли, відбулася урочиста меса, під час якої, перед центральним вівтарем, Карлу Люксембурзькому, якого іменували відтепер Карл IV, поклали на голову імператорську корону. Потім коронували й Ганну.
Після меси імператорське подружжя під оплески та вітальні вигуки присутніх, що супроводжувалися перегукуванням сотень церковних дзвонів, виїхали на білих конях у бік Латерана, на урочистий бенкет.
Що відчувала і про що думала під час коронації в Авіньйоні Ганна Свідницька, чиє скромне походження не дозволяло навіть мріяти про такий зліт, можна лише здогадуватися.
При цьому вроджена обов’язковість і відповідальність за продовження династії, якими відрізнялася Ганна всі роки заміжнього життя, дозволяли сподіватися, що з такої непересічної особи з часом зросте справжня імператриця. До речі, обов’язок перед династією вона виконала сповна. 26 лютого 1361 р. Ганна народила ще одного спадкоємця престолу — Вацлава. Це ще більше зміцнило її становище при дворі, де її й без того любили.
Зауважимо, що з повагою ставилися до Ганни не лише наближені й король, а й Папа Римський Інокентій VI, з яким вона вела жваве листування. Крім того, всупереч юному віку, вона підтримувала тісні контакти з такими визначними людьми епохи як Франческо Петрарка, та з представниками впливової знаті при європейських дворах.
На жаль, крути не крути, а буде як Бог дасть. Честолюбні плани імператриці зруйнувалися в одну мить. У липні 1362 р. Ганна Свидницька померла під час третіх пологів, не вижила і дитина. Їй було лише двадцять три роки.
До відома, новою дружиною імператора незабаром стала двоюрідна сестра Ганни — Ельжбета Поморська. Вона народила Карлу Люксембурзькому багато дітей, але в усьому іншому їй було далеко до рівня своєї попередниці. За спогадами сучасників, Ельжбета не мала і частки харизми і таланту Ганни Свідницької, щоб сяяти у світі політики.
