Стильні сукні, елеганті капелюшки, сумки з паризьких бутиків і, звичайно, взуття за останніми модними віяннями. Всю цю красу можна було розглядати на виставці Національного музею у Вроцлаві. Втім, на вулицях Народної Республіки Польщі картина була зовсім іншою. Соціалістична дійсність показувала, що модний одяг могла дозволити собі лише комуністична еліта, пише wroclawanka.eu.
Модні реалії соціалізму
У 2016 в Національному вроцлавському музеї проходила виставка, яку підготували Малгожата Мождинська-Навотка та Йоанна Регіна Ковальська із Національного музею у Кракові. Модні сукні, жакети, костюми, пальта, комбінезони не були типовими для поляків за комунізму. Скоріше, то були жіночі мрії, котрі модниці намагались хоч якось реалізувати у часи дефіциту.
Звичайно, потрібно було докласти немало зусиль: купити тканину, знайти кваліфіковану швачку, або самій мати кравецькі навички, вміти користуватись швейною машинкою. Таких труднощів не знала еліта. Вони могли дозволити собі дорогі речі з паризьких бутиків чи модних показів. Середньому класу та нижче залишалось лиш комбінувати та використовувати свою креативність.
Серед популярних речей у післявоєнний час була, наприклад, блузка-парашут. На повоєнну моду вплинула Друга Річ Посполита. Важкі воєнні часи призвели до того, що з’явився стиль “New Look” від Крістіана Діора. В основі був короткий, приталений жакет та сильно розкльошена спідниця. Не дивно, що мода знайшла саме таке відображення. Під час війни не було змоги дозволити собі стільки матеріалу. Комуністична пропаганда критикувала такий стиль. Втім, польських модниць це не лякало.
Небагаті полячки, які не хотіли відставати від модних віянь, використовували для суконь шовк із парашутів. А з авіаційної карти втечі, надрукованої на шовку, шили собі модні блузки. Шнурки з парашутів використовували, аби зв’язати жакардового светра.
На виставці “Modna i już. Moda w PRL” можна було також оглянути цілу тематичну виставку весільних суконь від повоєнних часів до 80-х років. Вона демонструвала, як змінювались тенденції. З ними трансформувалась й жіноча фігура. Також можна було переглянути унікальний фільм Ришарда Горовіца, який він зняв під час показу Барбари Гофф у 1988.
Буремні 80-ті
Організаторки виставки намагались показати, що сірість часів воєнного стану була лише однією стороною медалі. Це підтверджували спогади жінок та одяг, який вони зуміли зібрати для виставки Вроцлавського музею. Ідея воєнної експозиції полягала в тому, щоб показати також історії людей, пов’язані з їх речами.
Це про жінок, дорослішання та зрілість яких припадали саме на вісімдесяті роки. Дехто займався темою одягу дуже інтенсивно. В тому числі й через економічну кризу. Не обов’язково потрібно було копіювати модні образи із журналу “Бурда”. Йшлось про те, аби мати контроль, бодай, над власними речами, у час жорсткої повоєнної реальності.
Виставка представляла багато саморобного одягу, який, окрім прямої функції, міг викликати певні емоції. Куратори експозиції показували речі, які мали історію та могли розповісти про свого власника. Наприклад, копія весільної сукні, яка не була створена, щоб її одягли на весілля.
Насправді її використовували як контрабанду тканини для трафаретного друку. Власниця сукні та її наречений брали участь у діяльності Солідарності. Вони займались друком антиурядових листівок та інших матеріалів. Така діяльність була переслідувана комуністичною владою та суворо каралась.
Цей чоловік, із матеріалу для друкарні, пошив велику весільну сукню з рюшами. Так він намагався незаконно його перевезти. План спрацював. Дівчиною була одна з організаторів виставки “Мода воєнного стану” – Марія Дуффек-Бартошевська.
Особливої уваги також заслуговують речі із коварської вовни. Нижня Сілезія забезпечувалась цим матеріалом із виробництва килимової фабрики в Коварах, недалеко від Єленьої Гури. Іншими словами, то були відходи виробництва. Люди купляли великі мішки з пучками різноколірної пряжі. Забарвлення напряму залежало від килимів, які виготовлялись.
Один такий клубок мав від 40 см до 1 м завдовжки. Далі починалась найцікавіша робота – розплутати клубки. Дівчата збирались за питтям домашнього вина. Працювали так, ніби “дерли пір’я”, бо треба було поєднати кольори, випрямити нитки та сформувати клубки вовни. Потім з них виплітали різні дива.
На виставці також був светр з коварської вовни та власною історією. Річ з виставки “Чудотворці” пошив один друг в подарунок іншому. Згодом, чоловік переїхав до Австралії. Одежа втілювала емоції відчаю, адже друзі не знали, коли знову побачать один одного. Жінка, котра отримала цей светр, зберігала його 30 років. Згодом, надіслала музею.
У другій половині 80-х, сильний вплив на нижньосілезьку моду мав Захід. Тоді по ТБ показували “Династію”, а економіка закордону стрімко розвивалась. Моду можна було описати словами: міць, сила, оптимізм, процвітання. Пишні зачіски, яскравий макіяж, сміливі прикраси, костюми, що сильно акцентують на плечах. 80-ті – це також про спортивний стиль: легінси, футболки, що спадають з плечей, лосини, бриджі, светри та ін.
Виставка охоплювала час від протестів “Солідарності”, воєнного стану, до його завершення Законом Вільчека. У 1988 почався лібералізм, нова соціальна, концептуальна та модна реальність.
Стильні 70-ті
Сучасні модники та модниці багато в чому надихаються модою 70-х. Мода тих років в Нижній Сілезії розповідала про хіпі, любителів дискотек, панків. І хоч минуло понад п’ятдесят років, стиль 70-х залишається невичерпним джерелом натхнення. Широкі кольорові спідниці, штани-кльош, психоделічні візерунки, ажурні речі, вишивка, короткі міні, пончо, рвані джинси та ін.
В 70-х нижньосілезькі магазини продавали дизайнерський одяг та косметику зі Заходу. Наприклад, “Pewex”. І хоч в комуністичній Польщі не було такого вибору як в сучасності, місця для творчості не бракувало. Особливо креативні умільці перешивали старий одяг, самостійно шили собі речі, на зразок модних західних.
Польську моду потужно розвивало підприємство “Moda Polska”. А саме, харизматичні директори та креативні дизайнери. Популярними моделями тих часів були: Тереза Тушинська, Малгожата Блікле, Божена Тепліц, Лідія Попель та ін.
Набирали обертів модні колекції Барбари Хофф, які були представлені в мережі універмагів “Centrum”. Також була популярна торгова марка “Hoffland”. Речі розбирали з такою швидкістю, що навіть манекени роздягали.
Швейна держава – Нижня Сілезія
Вроцлавська преса у 1982 писала, що швейне підприємство “Elpo” в Легніці мало серйозні проблеми з персоналом. Матеріалів було вдосталь, втім, бракувало рук для роботи. Понад 250 працівників достроково вийшли на пенсію. У це важко повірити, але в часи Народної Республіки Польщі, Нижня Сілезія була серйозним швейним осередком.
Регіон славився не лише трикотажною фабрикою. Тут шили відомі у всій Польщі джинси з легніцького “Elpo”. Діяла фабрика “Renifer” зі Свідниці. Дитячий одяг відшивали у “Bobo” з Пілави-Гурної. Взуття виготовляла “Odra”, що в Олесниці.
Часи “Малої стабілізації” під правлінням Ґомулки, окрім стандартного пошиття речей у кравчині, подарували полякам також мініспідниці. Набирали оберту державні фабрики одягу. Там працювали такі дизайнери як: Гражина Хас, Єжи Антковяк, Барбара Хофф. Саме ці люди асоціюються з модою тих часів. Попри масове виробництво, індивідуальність також мала місце. Про це говорили й представлені на виставці костюми Марили Родович.