У традиційному нижньосілезькому костюмі вишивкою оздоблювали жіночі фартухи, хустки на плечі та чоловічі жилети. Головні убори – очіпки, хоч і були найдорожчим елементом традиційного строю, вишивались рідко. Зазвичай, їх оздоблювали металевими, або шовковими нитками. Додатково на головні убори нашивали паєтки, кольорові скельця, різноманітні декоративні бляшки, пише wroclawanka.eu.
Деталі
Найбільше вишивки було на білих полотняних фартухах, хустках. Це була складна та затратна в часі вишивка. На фартухах оздоба розташовувалась смугами з трьох боків, а на хустках – з двох. Найбільшими елементами вишивки були, переважно, букети квітів у вазах з вушками. На фартухах вони розташовувались у двох кутах, а на хустці – в одному.
Чоловічі жилети оздоблювали вишивкою спереду. Традиційні мотиви втілювались у смугах по вертикальному та нижньому краю. Зазвичай, використовували подовгасті, квіткові, різноколірні, делікатно розмальовані, мініатюрні та натуралістичні елементи. Для цього користувались шовковими нитками.
Очіпки, хоч і були найдорожчим елементом в традиційному костюмі, рідко декорувались вишивкою. Переважно, використовували якусь дорогу тканину: парчу, різноколірний та з візерунками шовк, оксамит.
Традиції Нижньої Сілезії
Дослідники стверджують, що традиційний нижньосілезький костюм почав виходити з ужитку вже з початку 19 ст. Чоловіки припинили його носити в середині століття. Жінки продовжували одягати традиційний одяг до завершення 19 ст. Причина була, скоріш, в тому, що він був дорожчим ніж чоловічий.
Основні види народних костюмів в регіоні були із Вроцлава, Клодзко, Валбжиха, Карконоше та Єленьої-Гури. Єленьогурський зберігся найдовше. Так він став називатись нижньосілезьким. Та це не зовсім правильно.
З 16 ст. на цих землях домінував німецький етнос. Історичні події, адміністративно-державне підпорядкування призвело до того, що Нижня Сілезія 19 століття складалась, в основному, з німецьких протестантів. Основна причина того, що традиційний одяг перестали використовувати, а з ним і вишивку, полягала в тому, що Нижня Сілезія проходила прогресивну урбанізацію. Розвиток промисловості змінив місцеву моду на буржуазну та космополітичну.
Капіталістичне суспільство не бачило сенсу накопичувати активи в традиційних костюмах та вишивках. І хоч найдорожчими та найоздобленішими були головні убори, вкладати в них гроші було непотрібним та невигідним заморожуванням капіталу.
У 30-х роках 20 століття були спроби відродити традиційний одяг. Для цього проводили фестивалі Народного костюма. На цих дійствах проходили навіть справжні весілля та гостини. Учасники, звісно, були вдягнуті традиційно. Чоловічий одяг Нижньої Сілезії шився, згідно з віяннями загальноєвропейської моди 18 століття. Йому були властиві дорогі тканини, складний крій та цінні аксесуари.
Жіночий одяг був значно дорожчим. В другій половині 19 ст. він складався із: очіпка, сорочки (каботка), кафтана (толубка, катанки), спідниці, фартуха, хустини на плечах та взуття.
Багатство вишивки
Сілезія мала велике різноманіття вишивки. Багатство форм пояснюється тим, що на місцевості зустрічалось чимало культур різних народів, їх традиційних особливостей. Різні форми вишивок проявлялись століттями. Регіональні традиції були пов’язані також із географічним положенням.
Нижня Сілезія (від Згожельця до Бжега) була багатою на різні форми німецької вишивки (хрестик). Верхній Сілезії (від Бжега до Мисловіц) було властиве більше різноманіття форм. Польське коріння можна було прослідкувати в Загленб’ї. В той час, у Цешинській Сілезії використовувались чеські мотиви. Опольська Сілезія була багата на вишивку різних форм та місцевий колорит.
Багатство оздоби та візерунків залежало, в тому числі від статку людини, фінансових можливостей поселення, використовуваних матеріалів для вишивання. На нижньосілезькому боці Одеру вишивка була біднішою. По той бік Одеру, землі були багатшими та родючішими, що забезпечувало тамтешнім поселенням кращий заробіток.
Наприклад, у найближчих сусідів із Козельського, Прудницького повіту, частини Крапковиць та Опольського воєводства, з першого погляду видно багатство костюма, його краса. Логічно, адже матеріали для традиційного костюма також були кращі. В оздоблюванні одягу помітно відмінності. Нитки, часто, привозили з інших країн далекого світу.
Одяг для особливих подій, наприклад, весільне плаття, вишивали умілиці з Козля чи Прудніку. Це було одне з багатьох завдань, які вони виконували для багатих міщанок з іншої сторони Одеру.
Жінки зі Стшелецького, Живоціца, Страдуня, Побожува мали охайний, гарний одяг. Мешканці Гвоздіц, Домбрувки Гурної, Рогова Опольського також мали цікаву одежу, але не так багато розшиту. Поля в цих місцях були піщаними.
У 20 столітті кожна молодиця сама вишивала собі білизну, постіль, фартухи та ін. Не було такої дівчини, котра б не мала вдома п’яльця і голок для вишивання. Довгими осінніми та зимовими вечорами майбутні наречені вишивали свій посаг. Зазвичай, використовували вже готові візерунки. Але були такі умілиці, котрі вигадували власну вишивку.
Згідно з дослідженнями, у 20 столітті вишивати вміли близько 50% жінок. В сучасності ця кількість становить 1%. В Нижній Сілезії є не більше ста вишивальниць. Переважно, цією справою займаються монахині. Вони вишивають церковний одяг. Було б дуже добре, якби вишивка, якою вона була у 20 ст., з’явилась в сучасності.
У Опольській провінції лише чотири майстри вишивки отримали верифікацію Міністра культури й мистецтва в цій галузі: Марія Макулік, Анна Матея, Ельжбета Малік та Єжи Ліпка.
Групи вишивок
Вишивку можна поділити на три основні групи: народна, аматорська та художня. Народна вишивка вважається найбагатшим видом, який і в сучасності зберігає вірність традиційному дизайну та колориту. Вона відрізняється своєю двоплановістю та барвистістю.
Аматорська вишивка. Ця група оздоби різниться від народної тим, що вводиться третій вимір – глибина. Також використовується будь-яка колірна гама та різні візерунки, їх копіювання.
Художня вишивка корінням сягає народної, втім, форми є більш художньо доповнені. Зазвичай, у художній вишивці один митець розробляє візерунок, а інший – його втілює на тканині. Кожен вид вишивки відрізняється кольором, стібком, дизайном та рівнем старанності при виконанні роботи.
Особливу увагу слід приділити найбагатшому елементу народного нижньосілезького костюма – очіпку. Переважно, вони зшивались з однієї чи кількох частин. Використовувались різні матеріали. Відмінною була також їх оздоба. Найчастіше шили цільні капелюшки із суцільного трикутного шматка тканини.
Тканина мала кілька фігурних вирізів, що утворювали вигини на скронях. На передній частині, тобто на лобі, формувався зубець. Аби очіпки краще тримали форму, їх укріплювали картоном. Навколо обличчя головний убір оздоблювався мереживом білого кольору, яке формувало дрібні складки. Його також виготовляли вручну.
На потилиці, де очіпок стягувався, поміщали широку стрічку, що складалась в бант. Кінці спадали на спину. Стрічки виготовлялись зі шовку. Переважно, їх вкривали рослинними візерунками та додавали брошку, золоту чи срібну нитку. Кінці стрічки вишивали квітковими мотивами та паєтками.