Ми часто чуємо фразу “покинути зону комфорту”. Зазвичай, її потрібно покидати, аби досягти нових вершин, прийняти виклики, ризикнути та спробувати жити на повну. Та чи корисна ця порада в усіх випадках? Зона комфорту – те, що людина добре знає. Там вона почувається в безпеці, мало що може її здивувати. Щоденна рутина, звичні справи дозволяють відчувати, що ми повністю контролюємо власне життя, пише wroclawanka.eu.
Коли не варто залишати зону комфорту
Коли людина живе у своїй зоні комфорту, вона не відчуває страху. Цей страх її, зазвичай, супроводжує під час життєвих викликів та змін. Коли тривалий час перебувати у зоні комфорту сповільнюється власний розвиток, зникають нові враження. Часто, людина вважає за краще не йти у незвіданому напрямку.
Логічно, що за зоною комфорту для багатьох відкривається зона страху. Вона повна тривог, пов’язаних з нездатністю впоратися з викликами. Також людина переживає, що подумає оточення, чи це справді стане позитивним досвідом. Цікаво, що зона комфорту з часом може перетворитись на зону дискомфорту. Особливо це стосується роботи.
Бувають випадки, коли не слід покидати зону комфорту. У вроцлавському психотерапевтичному центрі “Гармонія” вважають, що перш ніж зважитись на радикальний крок, наприклад, змінити роботу, слід добре подумати, чи справді людина цього хоче. Багато хто піддається тиску партнера з різних причин. Буває, що людина надихається досягненнями друзів та переоцінює власні сили. Інколи, під впливом емоцій хтось хоче зайнятись чимось екстремальним, незвичним для себе. Та чи це реальне бажання?
Тиск оточення не є правильною мотивацією для змін. На жаль, більшість акцентує на тому, щоб справити враження, а не зробити краще для себе. Часто, буває важко різко відмовитись від звичного ритму життя. У такому випадку краще використовувати метод маленьких кроків та поступово розвивати власні навички, досвід та розширювати зону комфорту.
Теорія трьох зон
Карл Ронке виділив три зони: зону комфорту, зону гнучкості та зону паніки. Згідно з його дослідженням, не варто надто довго залишатись в зоні комфорту, або входити у зону паніки.
Коли людина перебуває у своїй зоні комфорту, їй затишно, звично та знайомо. Втім, все частіше виникає відчуття нудьги, застою. Попри душевний спокій, відсутність викликів провокує втрату інтересу до світу. Енергія та азарт поступово знижуються. З часом зона комфорту може перетворитись на власну в’язницю без життя та з низькою активністю. Довге перебування без змін провокує зменшення життєвих сил, зниження енергії, нудьгу. Більше немає відчуття безпеки, комфорту, стабільності та легкості.
Якщо дійти до краю своєї зони комфорту, починається зона гнучкості. Людина потроху проявляє ініціативу та живить власну цікавість. З’являється все більше інтересу, енергії, бажання ризикнути. Багато хто починає діяти, пробувати щось нове, рости над собою колишнім. Саме так ми беремо життя у власні руки, стаємо більш живими та готовими прийняти виклики.
Коли людина переходить у зону гнучкості, може відчувати: зобов’язання, хвилювання, допитливість, новий потік життєвої енергії, внутрішній та зовнішній рух, дії, очікування, готовність прийняти виклик, ризикнути, хвилювання.
Зона паніки починається там, де людина намагається вийти ще далі, за межі зони комфорту та гнучкості. Тоді мають місце неприємні емоції. Коли весь час підіймати планку, переважно стає лише гірше. Людина просто стоїть на місці. Якщо з’являється відчуття страху, напруги, тривоги, розчарування, скоріш за все, ви у небезпечній зоні. Замість того, щоб розвиватись, людина сповільнюється, аж поки не зупиняється.
Для зони паніки властиві: стрес, дратівливість, втома, розчарування та тривога. З часом така людина вигорає. Постійний стрес та напруга можуть призвести до проблем зі здоров’ям та загострення хронічних захворювань.
Чи варто заходити в зону паніки?
Багато вроцлав’ян помилково вважають, що без стресу, напруги, тривоги, поспіху розвиватись неможливо. Нас вчать, що весь час потрібно робити більше і більше. Про високу продуктивність, працездатність та амбіції говорять усі. Та чи щасливі такі люди? Якщо постійно прагнути більшого, рухатись вперед без відпочинку, коли буде нагода зупинитись та насолодитись успіхами?
Постійне прагнення до удачі та напруга ведуть до тривожних розладів, безсоння, переїдання чи недоїдання, компульсій. З іншої сторони, постійне перебування в зоні комфорту також не передбачає позитивних змін. Зазвичай, такі люди страждають від апатії та навіть депресії.
Саме тому треба намагатись залишатись у зоні гнучкості. Ця зона дає вдосталь відчуття яскравого життя та звичного ритму. Втім, не без можливості розвиватись. Краще бути щасливою людиною та у такому стані отримувати набагато більше, аніж керуватись постійним страхом зупинитись.
Потрібно вчитись підходити до життя з точки зору гри, тоді можна досягти чималих результатів. Можливо, ви не зможете спати свої 8 годин, але сон буде повноцінним та відновлюватиме. Більше не буде необхідності заїдати стрес, адже такі емоції не будуть вашим звичним станом.
Як безпечно вийти зі зони комфорту
Психологи мають різні погляди на зону комфорту. У “Гармонії” пояснюють, що з одного боку вона дозволяє уникнути страху та невдач. Але з іншого – посилює слабкі сторони людини. Зміни переважно вимагають багато зусиль, наполегливості та самоконтролю. Такий хаос може влаштувати не всіх. Та це не означає, що страх неможливо опанувати, а людям залишається зі заздрістю спостерігати за чужими успіхами. Всьому можна навчитись.
Часом необхідно відвідати психолога, або кар’єрного тренера. Ці спеціалісти допоможуть визначитись із цілями, підкажуть, якими інструментами краще скористатись для їх досягнення. Боротись зі страхом змін потрібно поступово. Неважливо, що людину штовхає до змін, такий крок вимагає сміливості. Психологи радять не відкладати його на потім. Якщо людина вирішила залишити свою зону комфорту, потрібно діяти вже і негайно. Постійне планування на завтра чи на місяць навряд, чи приведе до успіху. Важливо проаналізувати потреби та почати діяти.
Не всім під силу робити кардинальні зміни на 180 градусів. Краще починати з певних дрібниць, які будуть змінювати ваш звичний розпорядок дня. Ці малі кроки стануть базою для сміливіших та радикальніших рішень в майбутньому. Дуже важливо розпізнати власні потреби. Багато хто говорить, що ми самі винні у відсутності грошей та можливостей. Але це хибна думка. Немає людей, здатних на все. Успіх має чимало облич. Важливо, аби він показував саме власні можливості та схильності кожної людини.
Не потрібно соромитись та записатись на консультацію до психолога. Кілька зустрічей вже значно прояснять картину та дадуть зрозуміти, в якому напрямку потрібно рухатись. Наприклад, можна записати на аркуші свої цілі та кроки, аби їх досягти. Слід потроху йти до своєї мети. Звичайно, не забувати винагороджувати себе за кожен малий успіх.
Ви можете залишати для себе записки на дзеркалі чи моніторі комп’ютера зі словами підтримки. Це звучить наївно, втім, на ділі такий спосіб діє. Також варто переглянути мотиваційні лекції від психологів, прочитати статті на цю тематику. Важливо також не забувати, що людина не є самотньою, а просити про допомогу зовсім не соромно.
Якщо ви хочете стати ціннішим працівником, потрібно записатись на курси чи тренінги. Навчатись ніколи не пізно, навіть якщо вам 70. Більше знань дає більше віри у власні сили та самоцінність. Маючи специфічні пізнання у вашій галузі, ви зможете виконувати більше обов’язків, нові завдання, та, скоріш за все, отримаєте нову привабливу пропозицію на кар’єрній драбині.