Клара Іммервар – німецький хімік, перша жінка з докторським ступенем у Вроцлавському університеті та дружина відомого вченого, лауреата Нобелівської премії, Фріца Габера.
У цій статті, на сайті wroclawanka, ми розповімо про трагічний фінал її життя, і яким чином ця подія пов’язана із науковою діяльністю її чоловіка.
“Те, що від мене залишилося, мене глибоко не влаштовує”
Клара Іммервар стала першою в історії Університету Бреслау жінкою-хіміком, яка здобула докторський ступінь, у 1900 році. А ще через рік вона вийшла заміж за талановитого вченого Фріца Габера.
На жаль, працювати за фахом у Бреслау жінці тоді було ніде. І Клара замість заняття наукою викладала місцевим дамам… основи ведення домашнього господарства. При цьому сама вона намагалася уникнути подібної долі будь-якими способами.
У 1914 р. почалася Перша світова війна, в якій Фріц Габер побачив унікальний шанс для своєї наукової кар’єри — забезпечити Німеччину якнайшвидше хімічною зброєю.
У ніч, коли Фріц святкував «успіх» першої атаки хлорним газом на Іпрі й своє підвищення до звання капітана, його дружина Клара наклала на себе руки, застрелившись у саду з пістолета чоловіка.
Найпопулярнішою інтерпретацією причин такого вчинку багато років була версія про неприйняття Кларою Габер позиції свого чоловіка, який став військовим злочинцем і ізгоєм у науковій спільноті.
Чи це так насправді?
У 1909 році Клара Габер написала своєму науковому керівнику Річарду Абеггу: “Те, що Фріц отримав за ці вісім років, я втратила, а те, що від мене залишилося, мене глибоко не задовольняє”.
Цей результат восьмирічного шлюбу з Фріцом Габером проливає світло на багато подій у її долі, в тому числі й на самогубство на шість років пізніше. Протягом кількох десятиліть те, що трапилося, розглядалося не як особиста трагедія і подружня драма родини Габерів, а як результат участі Фріца у війні
Однак нові дані в біографії Клари Іммервар кажуть, що ця оцінка була неповною, без належного врахування складності особистості Клари, обставин її життя та часу.
Як жінці здобути освіту в Бреслау
Клара Іммервар народилася 21 червня 1870 року, в маєтку Полькендорф, неподалік Бреслау, куди її батько, доктор хімічних наук, поїхав після банкрутства свого підприємства.
На новому місці йому все довелося починати з нуля. У результаті глава сімейства став відомим агрономом та співвласником прибуткового магазину, в якому успішно продавалися дорогі тканини та килими. Сім’я Іммервар мала багату квартиру в Бреслау, де вони жили під час своїх візитів до міста.
Зазначимо, що до в 1905 р. Бреслау перетворився на процвітаючий мегаполіс з масою офісів, підприємств та майже півмільйоном жителів. Крім того, це був важливий культурний та науковий центр у Німеччині, з численним освіченим середнім класом. Епоха процвітання міста збіглася з дитинством та юністю Клари Іммервар, чия сім’я належала до заможної, академічної частини єврейської громади, яка представляла місцеву “інтелектуальну аристократію”.
При цьому, попри достаток, сім’я Іммервар вела простий та ощадливий спосіб життя, а Клару, її брата та сестер, виховували у скромності.
Велике значення також Іммервари надавали вищій освіті сина і трьох дочок, що було тоді звичним для німецьких євреїв.
До відома, на початок XX в. у Німеччині середня освіта була недоступною для жінок, а відвідувати університети вони могли лише за спеціальним дозволом або як вільні слухачі.
Коли талант не вирішує нічого
Ці обмеження багато в чому визначили шлях Клари до здобуття освіти, що розпочався із зарахування до “жіночого коледжу” та був доповнений уроками у приватних репетиторів.
Для більшості жінок з аналогічним соціальним статусом цього було достатньо для виконання свого “природного призначення” – бути зразковою домогосподаркою та матір’ю. Однак Клара хотіла більшого, і після закінчення коледжу вступила до учительської семінарії — єдиного навчального закладу в Німеччині, де жінки могли здобути повноцінну вищу освіту.
При цьому випускники семінарії могли лише викладати у жіночих школах та не мали права вступати до університету.
Для цього Кларі довелося брати приватні уроки та складати іспит спеціальної комісії. Це сталося у 1896 році, коли їй було 26 років.
Однак і після цього університет Бреслау вона відвідувала лише як вільний слухач, для чого довелося отримати письмові рекомендації від викладачів та дозволи від чиновників з міністерства освіти.
Зазначимо, що з перших днів навчання в університеті найбільший інтерес у Клари викликала новий напрямок у хімії — фізична хімія.
У 1900 році Іммервар представила дисертацію та подала заяву на випускні іспити з хімії, фізики, мінералогії та філософії, які успішно склала тієї ж осені. Захист її дисертації відбувся за кілька місяців і був не менш блискучим.
Підсумком її навчання став диплом з відзнакою, здобуття докторського ступеня та згадка у місцевих ЗМІ про цю подію. Здавалося б, основні труднощі позаду і на Клару Іммервар чекає успішна наукова кар’єра.
Однак реальність, у якій жінка опинилася після обов’язкового на той час заміжжя, розставила все на свої місця.
“Чуже” життя
Вивчаючи останнє десятиліття життя Клари, можна простежити її послідовний рух від надії, що колись їй вдасться відновити свою наукову роботу, до її повного краху. Так, у перші роки заміжжя Клара з’являлася на лекціях і в лабораторіях Вищої технічної школи Карлсруе, де чоловік Фріц Габер незабаром став директором-засновником інституту фізичної хімії та електрохімії.
Мало того, здається, що в той час Фріц залучав дружину до своїх досліджень, ділився з нею своїми науковими ідеями та навіть присвятив їй, написаний ним, підручник — “Термодинаміка технічних газів — реакції”: “Моїй дорогій дружині Кларі Габер в подяку за мовчазну співпрацю”.
І все ж очевидно, що її мрія про рівноправний та взаємний науковий шлюб, як у П’єра та Марії Кюрі в Парижі, не збулася.
Поворотний момент, ймовірно, настав, у 1902 році, коли у пари народився син Герман, хвороблива дитина, яка вимагала багато уваги. Клара дбала про сина і займалася домашнім господарством, оскільки спочатку молода сім’я не могла дозволити собі утримувати прислугу. Так, в одному з листів Клара повідомляла, що “повернеться в лабораторію … коли вони стануть мільйонерами, і що вона навіть не думає кидати наукову роботу”.
Згодом матеріальне становище Габерів справді покращало, але в лабораторію вона так і не повернулася. Минали роки, і її життя все більше ставало схожим на життя типової професорської дружини, домогосподарки та турботливої матері.
І в якийсь момент, очевидно, неприйняття цієї реальності, Клару морально зламала, а розквіт Габера, як вченого, став її інтелектуальним занепадом.
Клара все це усвідомлювала, про що повідомила в листі своєму другові, Аббегу, в 1909 році: “Фріц належить до типу людей, поруч з яким загине будь-яка інша людина, якщо тільки не стане ще спритніше, ніж він, використовувати своїх близьких. Так і зі мною”.
До її добровільного відходу з життя 2 травня 1915 р. залишалося ще шість років.
Тінь злого генія
За ці роки Фріц Габер можна сказати досяг вершини наукового Олімпу. У 1909 р. він відкрив принцип каталітичного синтезу аміаку з його елементів (“хліб з повітря”), в 1911 став директором-засновником Інституту фізичної хімії та електрохімії кайзера Вільгельма в Берліні.
Клара брала участь у цих подіях, але не як рівноправний партнер, а як дружина генія — різниця, яку чутлива і серйозна людина, якою вона й була, напевно розуміла. Закономірно, що між подружжям у цій ситуації зростало відчуження, яке було неможливо приховати, що підтверджують і спогади людей із їхнього ближнього кола. Ще більше напруження між Кларою і Фріцом загострилося після початку Першої світової війни. Однак чи була горезвісна атака на Іпрі причиною самогубства молодої жінки та чи такі сильні були сильні в ній пацифістські нахили? Аналіз листів Клари Іммервар і свідчення сучасників показують, що насправді жінка була далека від політики та не цікавилася її тонкощами.
Виходячи з цього, правильною версією все ж таки буде оцінка того, що сталося, як результату глибокої внутрішньої кризи, викликаної безліччю катастрофічних ситуацій у її житті — нереалізованого потенціалу, затяжного конфлікту з чоловіком, особистих трагедій (загибель її близьких друзів — Річарда Абегга та Отто Сакура). На цьому фоні війна, смерть, руйнування і негативна роль у цьому дійстві Фріца Габера, виявилися останньою краплею, яка переповнила чашу її терпіння, що й підштовхнуло Клару Іммервар до фатального рішення.
