Вона була життєрадісною, харизматичною, красивою, багатою… і нещасною у сімейному житті. На жаль, молода британська аристократка, герцогиня, дружина одного з найбагатших спадкоємців Європи, чарівна господиня замку Ксьонж не могла похвалитися вдалим шлюбом.
Однак немає лиха без добра. Можливо, саме це й мотивувало її “рятувати світ”, завдяки чому Дейзі фон Плес увійшла в історію, як один із перших соціальних реформаторів Нижньої Сілезії.
Докладніше про долю найкрасивішої жінки в Європі епохи короля Едуарда в нашому матеріалі, на сайті wroclawanka.eu.
Дейзі з роду ірландських королів
Англійський дипломат і літератор Гарольд Ніколсон, який знав принцесу особисто, відгукувався про неї, як про людину найменш претензійну з усіх, хто йому зустрічався.
“У жорстокій реальності – писав Ніколсон – вона сяяла радістю та добротою. У Дейзі був один ворог на світі — самотність, яка в результаті й перемогла її”,
Повне ім’я Дейзі фон Плес — Марія Тереза Олівія Корнуолліс-Уест. Вона народилася в 1873 р. у замку Рутін, у Денбіширі (Північний Уельс). Її батько ветеран колоніальних війн, полковник, Вільям Корнуолліс-Уест, а мати — Мері Аделаїда Вірджинія Томасіна Євпаторія, яка належала до ірландського королівського роду Тара. Не менш імениті предки були у Дейзі й з боку батька — правителі Англії з династії Плантагенетів, а завдяки одруженню молодшого брата, вона знаходилася в родинних стосунках з Вінстоном Черчиллем, якого у своїх мемуарах називала «галасливим блазнем».
Зазначимо, що у майбутньої герцогині фон Плес не було офіційної освіти. Її замінювали вроджені інтелектуальні та артистичні амбіції, а етикету спілкування та поведінки у салонах, французькій мові та рукоділлю, дівчину навчили вдома. Крім того, у Дейзі був чудовий голос і музикальний слух.
Шлюб, в якому не було кохання
Зі своїм майбутнім чоловіком, секретарем посольства Німеччини в Лондоні, принцом фон Плесом, графом фон Хохбергом і, згодом, бароном у Ксьонжі — Яном Генріхом XV, 17-річна Дейзі познайомилася на одному з балів, які відкривали лондонський світський сезон 1891 року.
Надалі їхні стосунки розвивалися, і на балі-маскараді в Holland House Генріх зробив їй пропозицію.
Для зубожілих уельських аристократів це був дуже вигідний шлюб — з боку сім’ї нареченого було обіцяно солідну щорічну допомогу, весілля також фінансувалося Хохбергами.
Через роки, згадуючи про цю подію, принцеса фон Плес написала у своєму щоденнику: “Тоді я ще не знала, що мене просто продали”.
Вінчання відбулося 8 грудня у церкві св. Маргарет, на території Вестмінстерського абатства. Молодих благословила королева Вікторія, а свідком на весіллі був принц Уельський, майбутній король Едуард VII.
У весільну подорож молодята вирушили до Парижа, потім довго їздили світом. Після повернення до Сілезії було вирішено, що молода пара оселиться у родовому замку Хохбергів.
У замок Ксьонж принцеса Дейзі прибула 5 липня 1892 року, де її вітали городяни, які вишикувалися від залізничного вокзалу у Свебодзіце, до резиденції князя.
Службовці ксьонжзського маєтку подарували парі урочисту промову в оксамитовій палітурці, з посвятою, віршами та малюнками місцевих визначних пам’яток.
Доречі, у цьому шлюбі народилося четверо дітей. Перша, дочка, народилася у 1893 р. і померла за два тижні. Спадкоємець княжого титулу Іоан Генріх XVII з’явився на світ у 1900 р. Два молодших сини народилися з різницею у п’ять років — Олександр у 1905 р. і Конрад у 1910 р.
Описуючи шлюб Дейзі та Генріха, біограф сім’ї Барбара Боркові підбила підсумок: «Чоловік дотримав свого слова і забезпечив її всім, що обіцяв: багатством, одягом, коштовностями, слугами, закордонними поїздками та щорічним перебуванням в Англії. На жаль, він був дратівливим, упертим снобом, погляди якого не вписувалися в ліберальне виховання Дейзі”.
На щастя, не все було так погано. У молодої герцогині склалися прекрасні стосунки зі своїм свекром, і з німецьким імператором, з яким вона дружила. Крім того, Дейзі “ввела” сім’ю Хохбергів у найкращі салони Англії та Ірландії, у королівські та аристократичні будинки Європи, за що вони були їй вдячні.
Загалом у цьому шлюбі було все добре, крім обіцяного чоловіком кохання, на яке дівчина чекала з моменту вступу на весільний килим, але так і не дочекалася.
Нова каналізація, школи та мережива
До благодійності Дейзі фон Плес ставилася настільки серйозно, що вирішила раз і назавжди покінчити з одвічними бідами людства — злиднями та хворобами.
Провину за хвороби вона поклала на брудну воду річки Пелчниці, яка протікала через Валбжих, і всіма силами виборювала її чистоту — замовляла дорогі бактеріологічні аналізи, запрошувала англійських фахівців. До речі, саме вони спроєктували автономну систему каналізації у Валбжиху, прибрали всі берегові стоки та провели воду в кожен будинок.
Зусиллями принцеси у місті також було відкрито спеціальну школу для дітей-інвалідів. Герцогиня регулярно відвідувала шахтарські сім’ї у їхніх будинках і дітей робітників у школах, організувала для них різдвяні вистави у маєтку та концерти у Щавно.
У Валбжиху вона займалася програмою для дітей-інвалідів, де початкова освіта поєднувалася зі здобуттям професійних навичок.
Окрема тема благодійності Дейзі, її співпраця з місцевими мереживницями. Завдяки ініціативам герцогині, в Сілезії з’явилися школи мереживоплетіння та рукоділля, роботи яких виставлялися в курортних містах регіону. Там мережива охоче купували світські пані, а робітниці, відповідно, отримували дохід, без послуг посередників.
До відома, в 1911 році Дейзі викупила одну зі шкіл в Єленя-Гура і назвала її “Школа мережив герцогині фон Плес”. Потім аналогічні навчальні заклади відкрилися в Цеплицях Сілезьких та Шклярській Порембі.
Так тривало до 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна.
Війна, мир та знову війна
У 1915 році в Гранд-готелі в Щавно-Здруї розмістився польовий госпіталь. І, звичайно, Дейзі фон Плес не залишилася осторонь. Герцогиня привезла із Берліна цілу команду кваліфікованих медсестер. Вона щодня приїжджала до лікарні, контролювала її роботу, спілкувалася з медперсоналом і пацієнтами.
Це за її вказівкою у медичному закладі почали лікувати не лише офіцерів, а й рядових. Вона також започаткувала польові госпіталі в Валбжиху та Мокшешуві, і будинки відпочинку для родичів солдатів, які приїжджали їх відвідувати.
Втім, у цьому участь Дейзі у війні не скінчилася. Згодом вона працювала санітаркою на Сербському та Західному фронті, в імперсько-королівському шпиталі у Белграді. Їй пропонували посаду директора реабілітаційної медичної установи у Констанці, але вона відмовилася.
За заслуги в медицині під час війни Дейзі фон Плес нагородили орденом Червоного Хреста 2-го ступеня
Післявоєнні роки виявилися для англійської аристократки складним періодом. Її хвороба (очевидно розсіяний склероз) прогресувала, погіршилися й стосунки із чоловіком.
У грудні 1922 року Дейзі фон Плес і Ганс Генріх XV офіційно розлучилися. За рішенням Берлінського суду Ганс отримав право опіки над синами, а за Дейзі зберігся титул, права на майно, медичне обслуговування та утримання особистого двору.
У 1935 році колишнє подружжя помирилося, і Дейзі повернулася до Ксьонжу, де оселилася в одній із прибудов. Її молодший син, Конрад, помер у березні 1936 р., колишній чоловік — у січні 1938 р. Старший син з 1932 р. проживав в Англії та майже не бував у Німеччині, а ще один її син, Олександр, залишив Польщу відразу після початку Другої світової війни. Дейзі жила в Ксьонжі зі служницею-англійкою, без знання німецької мови й фактично без засобів до існування.
Її розрадою у ці важкі часи стало видання автобіографічних книг, яких вона випустила три томи. Всі вони мали великий видавничий успіх і були перекладені багатьма мовами.
Останній притулок
Восени 1940 року Дейзі фон Плес назавжди покинула Ксьонж і оселилася в невеликому будинку, в центрі Валбжиха. Там вона провела останні роки свого життя, турбуючись про долю синів, і померла від серцевого нападу через день після свого 70-річчя, 29 червня 1943 року.
Дейзі фон Плес поховали 2 липня у фамільному мавзолеї, у парку замку Ксьонж. На скромній похоронній церемонії, під керуванням місцевого пастора, були присутні лише місцеві жителі та слуги з маєтку. Вони й провели тіло герцогині до місця її останнього спочатку.
До відома, труну з останками колись найкрасивішої жінки Європи кілька разів переміщали, чи через фронт, що наближався, чи через страх перед злодіями, які полювали за скарбами герцогині. У результаті від могили Дейзі фон Плес не залишилося і сліду. Наразі на місці її колишнього поховання проходить швидкісна магістраль.
