Алоїз Альцгеймер – німецький психіатр та невропатолог, професор психіатрії при Університеті Бреслау. Він вперше описав та діагностував відому в сучасності хворобу Альцгеймера. Специфічне захворювання кори головного мозку лікар діагностував у померлої пацієнтки. Останні роки життя вчений присвятив своїй професійній діяльності, проживаючи у Вроцлаві, пише wroclawanka.eu.
Шлях до відкриття
Меморіальна дошка, як символ пам’яті про психіатра, розміщена на фасаді вілли у Вроцлаві, яка належала Альцгеймеру, по вул. Буйвіда, 42. Пан Алоїз народився 1864 року в містечку Марктбрайт, Баварія. Молодим вивчав медицину в Берліні. Окрім того, навчався в Тюбінгені та Вюрцбургу. Там здобув медичний ступінь 1887 року та захистив докторську. Наукова праця базувалась на його ж дослідженнях.
У 1889 пішов на свою першу роботу у психіатричний заклад “Städtische Anstalt für Irre und Epileptische” у Франкфурті до Е. Сіолі. За певний час, до лікарні прийшов працювати Ф. Ніссль, з яким Альцгеймер тривалий час співпрацював.
У клініці лікарі вели свою діяльність на засадах “non-restraint”. Вони передбачали відмову від насилля у вигляді гамівних сорочок та примусового годування. За психічнохворими наглядали у великих просторих кімнатах. Деякі могли вільно гуляти коридорами та відвідувати екскурсії.
В 1895 колега Ніссль перевівся до клініки Еміля Крепеліна, де продовжив досліджувати депресію та психоз. У 1902 Альцгеймер отримав пропозицію від Крепеліна стати його асистентом та знову співпрацювати з Нісслем. Згодом, у 1904 лікар Алоїз переїхав до Мюнхена.
Результатом тривалої співпраці з Крепеліном стала праця у шести томах “Histologische und histopatologische Arbeiten über die Großhirnrinde”, видана в періоді між 1906-1918 роками.
В 1912 психіатр Альцгеймер переїхав до Бреслау та очолив кафедру психології Університету міста. Також Алоїз був директором та професором у психіатричній клініці “Königlich Psychiatrischen und Nervenklinik”.
У 1915 здоров’я лікаря сильно похитнулось. Чоловік страждав від захворювань серця, проблем з нирками та задишкою. Помер відомий психіатр у 51 рік. Втім, поховали пана Алоїза у Франкфурті поряд з дружиною.
Серед учнів відомого вченого-психіатра були: Н. Ачукарро, О. Фаворський, Т. Симхович, С. Розенталь, Я. Мацкевич, Альфонс Марія Якоб, Л. Мерцбахер та ін.
Августа Детер
У житті молодого Алоїза були моменти, коли той був готовий покинути навчання. На щастя, він таки не відмовився вивчати медицину. У 23 роки подався на свою першу роботу. Це був, відомий раніше, “замок божевільних” на околиці Франкфурта. Як було сказано вище, заклад мав гарну славу, бо до хворих ставились з повагою. Їх не змушували їсти, не вдягали у гамівні сорочки. Виключеннями були лише справді буйні та небезпечні пацієнти.
Окрім щоденної роботи з хворими, Альцгеймер проводив багато часу над мікроскопічними дослідженнями мозку померлих пацієнтів. Саме у цьому медичному закладі молодий Алоїз зіткнувся зі ситуацією, котра назавжди змінила життя вченого та світ медицини.
Алоїз Альцгеймер вже очолював відділення, коли восени 1901 до клініки потрапила хвора А. Детер. Випадок жінки був дуже цікавим для лікаря Алоїза. Детер, у свій 51 рік, страждала на розлади мовлення та пам’яті. Її мучили напади тривоги, вона не знала, де перебуває. На запитання могла відповідати нісенітницями, або взагалі мовчати.
Те, як у хворої прогресувала деменція, було дуже дивним для 51-річного віку. Альцгеймер назвав тоді випадок Августи “Хворобою забудькуватості” (“Krankheit des Vergessens”).
У 1903, коли Альцгеймер змінив місце роботи на мюнхенську клініку, цікавість до хвороби його не покинула. У 1906 Детер померла від зараження крові. Тоді психіатр Алоїз попросив, аби йому для досліджень відправили її мозок. На цю роботу Альцгеймер витратив кілька місяців.
Так, лікар встановив у корі головного мозку надлишок амілоїдних бляшок, котрі відомі як старечі бляшки. Вони утворюються через надлишок кальцію, який проникає в нейрони та руйнує їх. Так само як і нейрофібрилярні клубки (дегенеровані нервові клітини).
Хвороба Альцгеймера
Результати досліджень Альцгеймер представив на з’їзді психіатрів у Тюбінгені в листопаді 1906 року. Звичайно, відкриття викликало серед вчених фурор. Згодом, ці результати були надруковані в науковій статті. Через чотири роки вагоме відкриття вченого з Баварії було названо хворобою Альцгеймера. Офіційно її представили медикам в 1967 на медичному конгресі в Лозанні.
Алоїз Альцгеймер отримав звання професора в 1908 році. До того як переїхав до Бреслау, очолював лабораторію анатомії в Мюнхені та працював головним лікарем в психіатричній клініці.
Після того, як Альцгеймер встановив діагноз пацієнтки, у медичних довідниках було описано ще 11 схожих випадків. Відбувалось це упродовж п’яти років. Деякі вчені тоді вже почали називати захворювання хворобою Альцгеймера.
Крепелін був першим, хто визначив “Хворобу забудькуватості” як самостійну. А в 1910 встановив її як підтип деменції в одному зі своїх підручників з психіатрії. Паралельно, вчений визначив захворювання як пресенільна деменція.
Хворобу Альцгеймера у 20 столітті діагностували лише відносно молодим пацієнтам 45-65 років. Згодом, у 1977 встановили, що пресенільна та сенільна деменція – це, практично, одне і те ж. Діагноз почали ставити людям, незалежно від віку, при наявності визначених симптомів. Вони супроводжувались характерними типовими нейропатологічними ознаками.
Хвороба Альцгеймера має чотири стадії: предеменцію, ранню деменцію, помірну деменцію та тяжку деменцію. На жаль, станом на 2023 рік, вона є невиліковною. На це захворювання у Польщі страждає понад 350 тис. людей, а у світі – від 15 до 21 млн. За прогнозами, у 2050 на різні форми деменції будуть страждати 131, 5 млн осіб. У віковій групі старше 65 захворюваність становить 10%, до 60 – 2%, а ближче 80 років – 50%.
Все частіше хвороба Альцгеймера вражає молодих людей. Це означає боротьбу, тривалістю у двадцять років. Спочатку хвора людина забуває елементарні речі, важко запам’ятовує слова, імена, губиться у знайомих місцях. Пізніше, вже не впізнає рідних, не розуміє, де знаходиться, не може самостійно виконувати різні дії та перестає контролювати фізіологічну активність.
Вілла Альцгеймера
Як відомо, останні роки життя Альцгеймер провів за роботою та проживанням у Вроцлаві. На початку 20 ст. медичний факультет Вроцлавського університету отримав новий медзаклад зі спеціалізованим відділенням. Клініку психіатричних та нервових захворювань очолив німецький професор психіатрії Алоїз Альцгеймер.
У 1912 вчений оселився на віллі при лікувальному корпусі. Також психіатр очолив кафедру психіатрії в Університеті. Клініка на вул. Буйвіда, 44 була укомплектована 84 ліжками та складалась з трьох частин: головний корпус, чоловіче та жіноче крило. Також до закладу належав морг та господарська будівля. У віллі на Буйвіда, 42 Альцгеймер прожив до дня смерті 19 грудня 1915 року.
В історичній будівлі, за часів Другої світової, було бомбосховище. Згодом, вона слугувала яслами. А в сучасності тут розміщений хоспіс для дітей ім. Івана Павла другого “Дім надії”. У 2017 була подана заява про те, аби внести будинок до офіційного реєстру пам’ятних споруд міста.
До своєї смерті, психіатр Алоїз активно вів лікарську практику, викладав психіатрію, анатомію та гістологію нервової системи. Його любили пацієнти та студенти. Коли почалась Перша світова, Альцгеймер проводив вечори військової медицини. Також написав книгу “Війна і нерви”. В ній описував наслідки психологічних травм через війну. В сучасності лікарі називають це посттравматичним стресом.
Вже хворим Альцгеймер організував з’їзд психіатрів в Бреслау та будував багато планів для подальших наукових досліджень.