Як одягалися жінки у Вроцлаві у XIX столітті, якими були їхні манери та зовнішній вигляд? На той час ці аспекти відігравали надзвичайно важливу роль у соціальному житті. Стежити за модою, її тенденціями, був зобов’язаний кожен шановний член суспільства, а тим більше людина благородного походження. При цьому було зовсім неважливо, що сам одяг не відрізнявся практичністю та зручністю — жінки та чоловіки, особливо молодь, скрупульозно дотримувалися віянь моди в усьому. Це стосувалося й одягу, і аксесуарів, і зачісок, і манер.

Одночасно свобода вибору варіантів була обмежена. Так, при купівлі (пошитті) одягу людина могла вирішити, яку вона замовить тканину і якого вона буде кольору. Що стосується фасону та крою, їх асортимент був невеликий і строго регламентований майстрами, які створювали свої моделі у світовому центрі моди, у Парижі. Там встановлювалися правила, відступати від яких було ризиковано, оскільки будь-які експерименти з одягом (аксесуарами, зачіскою, косметикою) могли викликати негативну реакцію оточення — засудження, глузування, критику і навіть фізичне насильство.

Більш детально про те, як одягалися жінки Вроцлава 200 років тому, і чому терпіли цей дискомфорт, у нашому матеріалі на сайті wroclawanka.

Сукні та вбрання дам у XIX столітті

Зважаючи на те, що ми знаємо про правила і стандарти поведінки того часу, обов’язок бути модним і сучасним у XIX ст., м’яко кажучи, серйозно ускладнював життя людям. Так, і чоловіки, і жінки з вищих верств суспільства переодягалися 5-6 разів на день, а в будь-яку поїздку, навіть ближню, брали з собою цілу купу одягу. Наприклад, у дорожній гардероб “нижньосілезької” дами входив: ранковий халат, сукня на кожен день, сукня “на вихід”, кілька “прогулянкових” суконь з урахуванням погоди, 2-3 бальних вбрання. І це крім взуття, головних уборів тощо.

До уваги, одяг тоді був не тільки дискомфортним, а й дуже дорогим. Його шили вручну, на замовлення або купували на спеціальних складах. У 1859 р. Мерріт Зінгер винайшов швейну машину, завдяки якій процес пошиття став швидшим, а сукні й костюми подешевшали.

Як змінювалася мода

Обов’язковим елементом парадної сукні жінки в XIX ст. був великий виріз, оголені плечі та прикрашений мереживний комірець. Таке вбрання одягали на офіційні зустрічі, обіди, іноді на бали. А от удома жінки ходили в більш демократичному одязі, який нагадував сучасні халати.

Наприкінці ХІХ ст. Париж ощасливив світ новим трендом — “античними” сукнями, зшитими на зразок грецьких хітонів. Зазначимо, що це був досить вільний одяг у стилі ампір, з легких матеріалів. Струнку талії підкреслював широкий і декоративний низ. Плечі також було розширено.

Найпопулярнішими матеріалами, з яких шили ошатний жіночий одяг, був кринолін, атлас, тюль, оксамит, кашемір, вельвет, сукно, шовк, шерсть або пекін. Весільні сукні шили з мусліну.

Одяг для вагітних та сукня з… калошами

До відома, у ХІХ ст. середньостатистична жінка народжувала 3-4 дітей, при цьому спеціального одягу для вагітних не було. Мало того, в газетах і журналах того часу ви не знайдете ні згадки про жінок у положенні, ні їх зображення. Перші гравюри з моделями у вільному одязі та з написом “для молодої заміжньої жінки”, що можна вважати прототипом сукні для вагітних, з’явилися лише наприкінці ХІХ століття.

Жіночі ошатні сукні, згідно з актуальними канонами моди, доходили до землі й, природно, створювали проблеми при ходьбі, особливо в дощову погоду. Тому вишукане, дороге вбрання носили з… калошами, або підіймали край сукні трохи над землею. Втім, такі “вільності” не віталися і засуджувалися суспільством – жінці не личило показувати ноги вище щиколотки та носити сукню в руках. У таких випадках знавці гарних манер радили жінкам взагалі не виходити з дому під час дощу та сльоти.

Як доглядали за одягом? Сукні не прали, щоби не зіпсувати. Їх тільки провітрювали, вибивали чи видаляли бруд ганчіркою.

Жіночі аксесуари у XIX столітті

Дивно, але 200 років тому у Вроцлаві жінка з “суспільства” не могла вийти на вулицю просто так, не маючи нічого в руках. Вона обов’язково мала тримати якийсь предмет — віяло зі страусового пір’я, парасольку, букет квітів, носову хустку, що вважалася тоді прикрасою, або спеціальний мішечок.

Більшість із цих аксесуарів, крім декоративного, мали й практичне призначення. Так, віяла використовували для обмахування в моменти тривалих пауз у розмові, що виникали, коли дівчина не знала, що сказати. Ними “згладжували” ситуації незручності, розгубленості, переляку.

У літні дні жінки ходили з парасольками, щоб захистити себе від сонця. Загар вважався ознакою низкорідності, бо так виглядали селянки та міщанки. Крім того, парасольками жінки відбивались від бродячих собак, яких у місті було безліч, або навіть відмахувалися від надто настирливих залицяльників.

Капелюшки, рукавички та сумочки

Всі шляхетні дами носили капелюшки. Цікавий факт: розмір крисів капелюшка свідчив про багатство та походження власниці, чим вони були ширші, тим знатнішою була її господиня. Знімали капелюхи лише у себе вдома. В інших приміщеннях, включаючи церкву, вони залишалися у жінок на голові.

Перед виходом з будинку жінки одягали капелюшки, прикрашені мереживом, пір’ям, квітами або дрібними пташками. У теплі дні до головного убору прикріплювали вуалі: одну над носом, іншу над підборіддям і дві симетрично з обох боків. Обов’язковим атрибутом при виході “у люди” була замшева сумочка з бісером і візерунками.

У громадських місцях також носили рукавички. Одягали їх і під час танців. Знімати рукавички дозволялося під час їжі, а чоловікам під час гри у карти. Одягали рукавички перед виходом на вулицю, а ось робити це під час прогулянки вважалося поганим тоном.

Танцювальні жіночі рукавички були білими чи кремовими, а вуличні — строкатими чи чорними. Коли на вулиці було холодно, на шкіряні вдягали зверху вовняні. Вдома господині носили рукавички з обрізаними пальцями як додаток до домашнього гардероба.

Такі деталі, як вишивки, прикраси, пряжки на ременях чи туфлях робили у формі стилізації під квіти, метеликів, бабок чи свійських тварин.

Які зачіски носили у Вроцлаві

Зачіски в XIX ст. змінювалися відповідно до вимог моди. Наприклад, у “тренді” довго були зачіски “під старовину” — волосся зачісували назад, так, щоб утворювалися локони по обидва боки обличчя, а верх був пишним.

Ближче до середини століття зачіски стали природнішими, а криси капелюшків зменшилися. Наприкінці століття стиль знову помінявся на ще вільніший, волосся почали заколювати вище потилиці й трохи опускати над чолом.

Для урочистих випадків жінки робили спеціальні зачіски. Вони були величезні, волосся збирали в пучок на маківці, а над лобом залишали завиту гривку. Якщо в дами не було свого довгого волосся, всередину зачіски вкладали начіс або пасмо чужого. Воно продавалося в перукарнях. Найдорожчими вважалося світле і сиве волосся.

Втім, з такою конструкцією, згорнутою на маківці, важкою і нестійкою, було багато клопоту. Щоб пучок залишався на місці, жінкам доводилося тримати голову нерухомо, що було досить складно, особливо під час танців.

Перед балом до знатних і багатих дам приходили додому перукарі. Інші жінки відвідували перукарні самостійно. На той час ці заклади виконували роль і магазинів косметики, де можна було купити все, що потрібно для волосся, а також парфуми, помади, гребінці, різні порошки, присипки, мило для миття та перуки.